Станом на літо 2026 року Організація Об’єднаних Націй об’єднує рівно 193 держави-члени. Це офіційна цифра, яку підтверджує сама ООН і яка не змінювалася з 14 липня 2011 року, коли до організації приєднався Південний Судан. Дві держави — Святий Престол (Ватикан) і Держава Палестина — мають статус постійних спостерігачів і сидять у залі Генеральної Асамблеї, але без права голосу.
Цифра 193 здається простою, але за нею ховається складна історія розпаду імперій, народження нових країн і політичних компромісів, які тривають уже вісімдесят років. Саме тому питання «скільки держав входить у склад ООН» завжди тягне за собою ще кілька важливих уточнень: хто може стати наступним, чому деякі території досі поза організацією і як саме працює механізм прийняття нових членів.
Від 51 до 193: як зростала Організація
Коли в червні 1945 року в Сан-Франциско підписували Статут ООН, за столом сиділи представники 50 держав. Польща, яка не змогла приїхати через війну, приєдналася трохи пізніше — і офіційно засновників стало 51. Серед них уже були Україна та Білорусь (тоді як радянські республіки), Китай, СРСР, США, Велика Британія, Франція, а також багато країн Латинської Америки та Океанії.
Перший великий стрибок стався у 1955 році — одразу 16 нових членів. Потім настала «хвиля деколонізації» 1960-х: за один лише 1960 рік до ООН увійшли 17 африканських держав. 1990-ті принесли розпад СРСР і Югославії — і ще понад два десятки нових прапорів. Останнім на сьогодні став Південний Судан у 2011 році.
За моїм досвідом роботи з матеріалами ООН протягом останніх років, найцікавіше спостерігати не просто за цифрами, а за тим, як кожна нова хвиля членства змінювала пріоритети організації. Коли прийшли країни Глобального Півдня, на порядку денному з’явилися питання розвитку, боргу та клімату. Коли з’явилися постсоціалістичні держави — тема демократії та прав людини стала голоснішою.
Як держава стає членом ООН: чіткий механізм
Процедура описана в Статті 4 Статуту і виглядає простою лише на папері. Країна подає заяву Генеральному секретарю, обіцяючи виконувати зобов’язання Статуту. Далі Рада Безпеки повинна дати рекомендацію (потрібно щонайменше 9 голосів з 15, і жоден із п’яти постійних членів не може накласти вето). Після цього Генеральна Асамблея голосує — потрібна більшість у дві третини присутніх і тих, хто бере участь у голосуванні.
Саме через право вето багато частково визнаних держав досі не можуть пройти цей шлях. Косово, наприклад, визнане понад сотнею країн, але Росія і Китай блокують будь-яку спробу. Тайвань втратив місце ще в 1971 році, коли Генеральна Асамблея визнала представником Китаю Китайську Народну Республіку.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли журналісти плутали статус спостерігача з повноправним членством. Палестина отримала статус держави-спостерігача в 2012 році, але це не те саме, що 193-й прапор біля штаб-квартири.
Регіональні групи: як 193 держави діляться на «клуби»
Щоб забезпечити баланс, усі члени ООН поділені на п’ять регіональних груп (плюс одна країна поза групами — Кірибаті):
| Регіональна група | Кількість держав | Приклади |
|---|---|---|
| Африканська | 54 | Нігерія, Єгипет, Південна Африка |
| Азійсько-Тихоокеанська | 53 | Китай, Індія, Японія, Індонезія |
| Латинська Америка та Кариби | 33 | Бразилія, Мексика, Аргентина |
| Західноєвропейська та інші | 28 | США, Франція, Велика Британія, Канада |
| Східноєвропейська | 23 | Україна, Польща, Румунія, Росія |
Дані за офіційним розподілом місць у Генеральній Асамблеї (джерело: un.org).
Ці групи важливі не лише для статистики. Саме через них обирають непостійних членів Ради Безпеки, розподіляють посади в комітетах і навіть місця в залі Асамблеї.
Хто залишився за дверима і чому
Окрім 193 членів, світ знає ще кілька утворень, які претендують на статус держави, але не мають повного визнання:
- Святий Престол і Палестина — постійні спостерігачі.
- Косово, Тайвань, Абхазія, Південна Осетія, Північний Кіпр, Сомаліленд, Сахарська Арабська Демократична Республіка — частково визнані або невизнані.
Ватикан свідомо не подає заявку на повноправне членство: його дипломатія будується на духовній, а не політичній місії. Для Палестини перешкодою залишається відсутність рекомендації Ради Безпеки.
Багато хто плутає «країни світу» з «державами-членами ООН». Якщо додати спостерігачів, виходить 195. Якщо додати всі спірні території — цифра може стрибнути до 200+. Але офіційна відповідь на запит «скільки держав входить у склад ООН» завжди — 193.
Поширені помилки, які варто відкинути
- «В ООН 200 країн» — ні. Це міф, який часто виникає через плутанину з FIFA (211 асоціацій) або з кількістю країн, визнаних окремими державами.
- «Україна не була засновником» — помилка. Українська РСР підписала Статут у 1945 році і є одним із 51 засновників.
- «Можна вийти з ООН» — теоретично так, але на практиці цього майже не траплялося. Індонезія тимчасово виходила в 1965-му, але повернулася наступного року.
- «Спостерігач = майже член» — ні. Спостерігач не голосує, не платить внески як член і не може бути обраним до Ради Безпеки.
Ці помилки живуть роками, бо звучать переконливо в розмовах. Але офіційні документи ООН залишають дуже мало простору для інтерпретацій.
Питання, які найчастіше ставлять читачі
Чи зміниться кількість членів у найближчі роки?
Офіційно ніхто не подавав заявку, яка б мала реальні шанси. Косово і Палестина залишаються найімовірнішими кандидатами, але політичні бар’єри поки що нездоланні.
Скільки країн входить до Ради Безпеки?
П’ятнадцять: п’ять постійних (США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія) і десять непостійних, яких обирають на два роки.
Чи є в ООН держави, які не платять внески?
Так. Деякі країни мають заборгованість і втрачають право голосу в Генеральній Асамблеї, поки не погасять борг. Але членство при цьому зберігається.
Чому Кірибаті стоїть окремо?
Ця тихоокеанська держава формально не входить до жодної регіональної групи, хоча бере участь у роботі Азійсько-Тихоокеанської.
Що означає членство для звичайної людини
Коли країна входить до ООН, вона отримує не лише прапор біля будівлі на Східній річці. Вона отримує доступ до програм розвитку, гуманітарної допомоги, миротворчих місій, статистичних систем і дипломатичного захисту. Для України, наприклад, членство з 1945 року стало одним із фундаментів міжнародної суб’єктності ще до проголошення незалежності в 1991-му.
У 2026 році, коли світ переживає одразу кілька криз — від кліматичних до безпекових — ці 193 голоси залишаються єдиним майданчиком, де майже всі держави планети можуть говорити однією мовою, навіть якщо не завжди чують одна одну.