Мавпяча віспа (mpox) — це вірусна зоонозна інфекція, яку спричинює вірус родини Orthopoxvirus. Хвороба проявляється болісним висипом, збільшенням лімфовузлів, лихоманкою та загальною слабкістю, а в більшості випадків минає самостійно протягом 2–4 тижнів.
Станом на середину 2026 року у світі продовжують фіксувати випадки як клади IIb (глобальний спалах з 2022 року), так і більш небезпечної клади I, зокрема субклади Ib, яка активно циркулює в Центральній і Східній Африці та епізодично виявляється за її межами.
Ризик для населення України залишається низьким, проте знання симптомів, шляхів передачі та правил поведінки дозволяє швидко розпізнати загрозу і мінімізувати поширення.
Вірус мавпячої віспи та його біологічні особливості
Збудник мавпячої віспи — дволанцюговий ДНК-вірус роду Orthopoxvirus сімейства Poxviridae. Він близький до вірусу натуральної віспи, але викликає легший перебіг і має нижчу летальність. Вірус має дві основні клади: кладу I (раніше центральноафриканська, або басейну Конго) і кладу II (західноафриканська). Усередині кожної існують субклади — Ia, Ib, IIa та IIb.
Клада I, особливо субклада Ib, пов’язана з важчим перебігом і вищою смертністю (до 3–10 % у деяких африканських спалахах). Клада IIb спричинила глобальний спалах 2022–2023 років і досі підтримує низькорівневу циркуляцію переважно через тісний контакт, у тому числі сексуальний. Вірус стійкий у навколишньому середовищі: на білизні, рушниках і поверхнях може зберігатися кілька днів, особливо в сухому стані.
Природний резервуар досі точно не встановлений, хоча вірус виділяли у гризунів, білок і мавп. Людина заражається або від тварин (зоонозна передача), або від іншої людини. Після проникнення в організм вірус розмножується в місці вхідних воріт, потім потрапляє в регіонарні лімфовузли і далі поширюється гематогенно, викликаючи системні прояви.
Як передається мавпяча віспа і що відбувається у світі станом на 2026 рік
Основний шлях передачі між людьми — тривалий тісний контакт шкіри зі шкірою, слизовими оболонками або біологічними рідинами хворого. Це включає сексуальні контакти, догляд за хворим, спільне користування постільною білизною, рушниками чи одягом. Крапельки з дихальних шляхів також можуть відігравати роль при тривалому перебуванні в одному приміщенні на близькій відстані. Передача через повітря на великі відстані вважається малоймовірною.
Від тварин вірус потрапляє до людини під час полювання, оброблення туш, укусів або подряпин. Під час вагітності можлива трансплацентарна передача з ризиком викидня, мертвонародження або важкого захворювання новонародженого.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, з січня 2022 до березня 2026 року у світі зареєстровано понад 180 тисяч лабораторно підтверджених випадків і близько 490 смертей у 144 країнах. У 2025 році підтверджено понад 53 тисячі випадків, у перші місяці 2026-го — кілька тисяч. Основне навантаження залишається на Африканському регіоні, де домінує клада I. У країнах Європи та Америки переважає клада IIb, хоча поодинокі завезені випадки клади Ib фіксують регулярно.
В Україні з 2022 року зафіксовано лише поодинокі випадки, пов’язані з міжнародними поїздками. Стійких ланцюгів передачі немає. Система епідеміологічного нагляду та наявність ПЛР-тестів дозволяють швидко виявляти підозрілі випадки.
Симптоми та стадії розвитку хвороби
Інкубаційний період зазвичай становить 6–13 днів, але може коливатися від 1 до 21 дня. Хвороба часто починається з продромального періоду: підвищення температури, сильний головний біль, біль у м’язах і спині, виражена слабкість і, що особливо характерно, збільшення лімфатичних вузлів. Лімфаденопатія відрізняє мавпячу віспу від натуральної віспи та багатьох інших вірусних екзантем.
Через 1–4 дні з’являється висип. Спочатку це плоскі плями (макули), які перетворюються на папули, потім на везикули, а згодом на пустули. Ураження часто мають центральне вдавлення (умбілікацію). Висип може бути поширеним або локалізованим — на обличчі, долонях, підошвах, геніталіях, навколо ануса, у ротовій порожнині. У сучасних спалахах, особливо клади IIb, часто спостерігають обмежені ураження в аногенітальній зоні без генералізованого висипу.
Кожне ураження проходить послідовні стадії і врешті покривається кіркою, яка відпадає. Весь процес зазвичай триває 2–4 тижні. Після відпадання кірок можуть залишатися пігментні плями або рубці. Біль і свербіж часто виражені. У деяких пацієнтів розвиваються проктит, уретрит, біль при ковтанні або сечовипусканні.
У дітей, вагітних і людей з імунодефіцитом (особливо з неконтрольованою ВІЛ-інфекцією) перебіг може бути важчим: більша кількість уражень, вторинні бактеріальні інфекції, пневмонія, ураження очей, енцефаліт.
Поширені міфи та помилки щодо мавпячої віспи
- Міф: мавпяча віспа — це «хвороба тільки чоловіків, які мають секс з чоловіками». Хоча в спалаху 2022–2023 років більшість випадків реєстрували саме в цій групі, вірус передається будь-кому при тісному контакті. У африканських спалахах клади I хворіють і діти, і жінки, і чоловіки.
- Міф: якщо немає високої температури, то це не мавпяча віспа. У частині пацієнтів висип з’являється першим або взагалі без вираженого продрому.
- Міф: вакцинація від натуральної віспи в дитинстві повністю захищає. Захист частково зберігається, але з часом слабшає. Сучасні рекомендації передбачають специфічну вакцинацію JYNNEOS для груп ризику.
- Помилка: намагатися самостійно «витиснути» або зрізати пустули. Це збільшує ризик вторинної інфекції та рубцювання, а також поширює вірус.
- Помилка: вважати, що після зникнення кірок людина одразу неінфекційна. Поки не відпадуть усі кірки і не загояться ураження, ризик передачі зберігається.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли пацієнт кілька днів лікував «герпес» місцевими мазями, поки висип не поширився на долоні та обличчя. Своєчасне звернення дозволило швидко підтвердити діагноз і ізолювати контактних.
Діагностика, лікування та підтримуюча терапія
Діагноз підтверджують методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) з матеріалу з уражень шкіри або слизових. У деяких випадках використовують електронну мікроскопію або серологічні тести, але ПЛР залишається золотим стандартом.
Специфічного препарату з доведеною високою ефективністю для всіх пацієнтів поки немає. Основу лікування становить підтримуюча терапія: знеболення, контроль температури, достатнє пиття, догляд за шкірою, профілактика вторинних бактеріальних інфекцій. При важких формах у деяких країнах застосовують тековірімат (tecovirimat), цидофовір або бринцидофовір за показаннями.
Пацієнтам з ВІЛ-інфекцією важливо якнайшвидше розпочати або продовжити антиретровірусну терапію. Госпіталізація потрібна при ускладненнях, важкому больовому синдромі, ураженні очей, дихальній недостатності або неможливості забезпечити ізоляцію вдома.
Профілактика: що реально працює
Найефективніший захід для груп ризику — вакцинація вакциною JYNNEOS (дві дози з інтервалом 28 днів). Вона забезпечує захист 66–90 % після повного курсу і значно зменшує тяжкість хвороби, якщо зараження все ж відбулося. Вакцинацію рекомендують медичним працівникам, людям з множинними сексуальними партнерами, контактним особам і тим, хто планує поїздки в регіони з активною передачею.
Після контакту з хворим вакцину можна вводити як постконтактну профілактику протягом перших 4 днів (максимально до 14 днів, якщо симптомів ще немає). Додаткові заходи: уникати тісного контакту з людьми, які мають незрозумілий висип, не користуватися спільними рушниками та постіллю, ретельно мити руки, при догляді за хворим використовувати рукавички та захист дихальних шляхів.
Під час спалахів зниження кількості нових сексуальних партнерів помітно зменшує ризик. Презервативи знижують, але не усувають повністю можливість передачі через шкірний контакт.
Особливості перебігу в різних групах
У дітей хвороба частіше протікає важче, з більшою кількістю уражень і вищим ризиком ускладнень. У вагітних можлива вертикальна передача. У людей з імунодефіцитом, особливо з кількістю CD4 менше 200 клітин/мкл, розвиваються поширені, некротичні ураження, які довго не загоюються.
Люди, які перехворіли на натуральну віспу або були вакциновані в дитинстві, мають частковий перехресний імунітет, але він недостатній для повного захисту від сучасних штамів.
Чек-лист: коли можна спостерігати вдома, а коли потрібен лікар
- Температура нижче 38,5 °C, висип обмежений, біль контрольований — можливе домашнє лікування з ізоляцією.
- Виражений біль, який не знімається звичайними знеболювальними.
- Ураження очей, ротової порожнини або геніталій з порушенням функції.
- Ознаки вторинної інфекції (посилення почервоніння, гній, підвищення температури після початкового покращення).
- Задишка, сплутаність свідомості, сильна слабкість.
- Вагітність, дитячий вік, імунодефіцит — обов’язкова консультація інфекціоніста.
За моїм досвідом спостереження за пацієнтами з підозрою на ортопоксвірусні інфекції, своєчасне звернення при появі характерного висипу на долонях і підошвах у поєднанні з лімфаденопатією дозволяє уникнути зайвих діагностичних пошуків і швидко розпочати ізоляційні заходи.
Питання, які найчастіше виникають у пацієнтів
Чи можна заразитися через дотик до дверної ручки?
Теоретично так, якщо на поверхні є свіжий матеріал з уражень, але практичний ризик низький. Ретельне миття рук і дезінфекція значно його зменшують.
Скільки триває заразність?
Від появи перших симптомів до повного загоєння всіх уражень і відпадання кірок. У середньому 2–4 тижні.
Чи потрібна повторна вакцинація, якщо дві дози вже отримано?
Станом на 2026 рік рутинні бустерні дози для більшості людей не рекомендовані. Рішення приймає лікар залежно від епідемічної ситуації та індивідуального ризику.
Чи залишаються рубці?
Можливі, особливо при глибоких пустулах і вторинному інфікуванні. Правильний догляд за шкірою зменшує їхню вираженість.
Чи захищає вакцина від усіх клад?
JYNNEOS ефективна проти обох основних клад, хоча дані щодо клади I все ще накопичуються.
Мавпяча віспа залишається контрольованою інфекцією за умови швидкого розпізнавання, ізоляції та вакцинації груп ризику. Уважність до незвичного висипу, особливо в поєднанні з лімфаденопатією та епідеміологічним анамнезом, дозволяє захистити як себе, так і оточуючих.